История бухгалтерского учета ч.5

Римляне любили и совершенствовали бухгалтерию. Банки и деньги они заимствовали у греков. Но Рим сделал бухгалтерию юридически достоверной. Постепенно акцент смещался с первичных документов на бухгалтерские регистры (счета).

Бухгалтеры использовали три основных регистра: Adversaria, Codex accepti et expensi и Codex rationum domesticorum. В первой книге ежедневно записывались факты хозяйственной жизни. В дальнейшем она получит название памятной, или Мемориал. Кодексы предназначались для систематической записи. В одном из них отражались счета денежных средств и расчетов в стоимостном измерителе, а в другом — все материально-вещественные счета (зерна, масла, вина, скота и т.д.) в натуральных единицах измерения. По счетам кодексов выводилось сальдо.

Большинство исследователей придерживается мнения, что записи в регистрах имели двусторонний характер. Приход записывался слева, а расход — справа. При регистрации долгов использовались такие термины, как "дебет" и "кредит".

Каждый факт хозяйственной жизни отражался как бухгалтерская проводка: "от — к (кому)". Однако данные бухгалтерские проводки показывали только движение денежных средств по кассе и расчеты с дебиторами и кредиторами.

Со временем, когда и Codex rationum domesticorum стали вести в денежном измерителе, он превратился в Главную книгу. Деньги и контокоррент поглотили учет инвентаря.

История бухгалтерского учета ч.4

Первые банки появились в Греции в V веке до н.э. По роду деятельности достаточно близки к ним деловые дома на Востоке. Они предназначались только для хранения денежных вкладов, и расчеты в них велись весовыми деньгами. Это сдерживало развитие безналичных расчетов в банковской бухгалтерии.

Банки стали соответствовать своему назначению — осуществлять операции с денежными вкладами, главным образом в безналичном обороте.

Начало современному учету было положено в Лидии. Оживленная торговля между полисами вызвала у торговцев необходимость при переезде менять одни деньги на другие (другой системы и курса). Это обстоятельство породило банки и банкиров.

Сначала появились простые менялы. Свободные граждане Греции считали недостойным заниматься коммерцией, поэтому банкирами становились выходцы из рабов. Наиболее талантливые из них, обогатившие хозяина и нажившие капитал, покупали свободу и получали статус метека. Так называли бывших рабов и чужестранцев. Только в исключительных случаях (при большом богатстве или за особые заслуги) метеки могли стать полноправными гражданами. В ходе обмена метеки быстро накопили свободные денежные средства и к концу века создали банки.

Деятельность банков включала операции по вкладам, выдачу кредитов, поручительство и традиционный обмен и размен денег. Самыми сложными операциями считались кредитные, для которых требовалось определить рыночную стоимость залога, оценить риск по части возврата ссуды, установить приемлемую ставку процента по ссуде. Объект залога мог быть любым, например, судно с грузом или даже целый город.

Процентная ставка по ссуде не регулировалась и не ограничивалась, доходя до 12%. Доход банка составлял 20 — 40% от вложенного капитала.

К основным достижениям в банковской бухгалтерии можно отнести учет безналичных расчетов, т.е. перевод средств клиентов по их счетам. Взнос или перевод оформлялись "платежными поручениями", которые назывались "диаграфе".

При выдаче денег применялся такой же порядок, но мог использоваться и "симбол" — кольцо-печатка владельца вклада, разломанная пополам монета или даже глиняная табличка. Вклад переводили или получали, предъявляя "диаграфе" или "симбол".

Текущий учет безналичных расчетов включал в себя запись имени вкладчика, суммы вклада, третьих лиц (получателя, поручителя). Остается загадкой технология бухгалтерских записей. Банкиры вели их сами.

В письменных источниках упоминается древнегреческий способ вычеркивания записанной ранее информации (корректурный способ). Так, например, учитывали долги по налогам и их погашение.

Далее Рим завоевал Грецию и одновременно банковский учет. В Древнем Риме банковский учет включал два вида записей — в книге банкира со счетами клиентов и в приходно-расходной книге денежных средств. Приходно-расходный учет к этому времени уже существовал не одно тысячелетие.

Счета клиентов приобрели иные обозначения: не приход и расход, а дебет и кредит. Дебет переводится — "он должен", а кредит — "он имеет". Сами клиенты и банкиры становились дебиторами (должниками) и кредиторами (верителями). Это изменение оказалось решающим для развития бухгалтерии и "затмило" приходно-расходные счета.

Последующая эволюция банковской бухгалтерии в Древнем Риме придала ей более законченный вид. Мощным толчком для ее развития послужило юридическое регулирование финансовых расчетов и учетной практики.

Правовая регламентация бухгалтерских записей появилась вследствие трудности определения правоты истца и ответчика. В Древнем Риме предоставление в суд приходно-расходной банковской книги стало юридической нормой.

Свидетельства о более поздней деятельности банков прямо говорят о письменном оформлении вкладов и расчетов с клиентами.

История бухгалтерского учета ч.3

Самые ранние монеты пришли в VII в. до н. э. из Анатолии, территорий, расположенной между ионическими и греческими городами и Лидией, не входящей в состав греческого государства. Их чеканили из естественной смеси золота и серебра, называемой "электроном". На монетах, имевших форму боба, стояло клеймо, гарантирующее вес и чистоту металла.

Через 200 лет все греческие города (полисы) имели свои монеты. Благодаря обширным связям с другими городами Греции, айгинский стандарт распространился по всему восточному Средиземноморью. Предпочтение отдавалось серебряной.

К концу VII столетия до н. э. Афины начали чеканку монет, основанную на системе мер и весов. Афинская валюта стала вытеснять айгинскую и в течение V столетия до н. э. доминировала на территории восточного Средиземноморья.

Первые бумажные деньги появились в Китае около 650 года н. э., тогда как в Европе первые "платежные обязательства", написанные на бумаге, вышли в обиход в XVII в.

По своему значению для развития экономики возникновение денег можно приравнять к появлению письменности и счета.

Сначала деньги учитывались как товар. Например, поступление от "поставщика" 20 мер зерна стоимостью 30 драхм "материально ответственные лица" античного мира приходовали как 20 мер зерна и списывали 30 драхм.

Для бухгалтерии введение денег с твердым курсом означало поворот от натурального учета к стоимостному.

В эти же времена зарождается система проверок и ревизий. Должностные лица, которые управляли общественными фондами, в обязательном порядке подвергались контролю и ревизии по истечении сроков их полномочий. Они представляли на проверку свои отчеты палате "аудиторов" (ревизоров), полномочия которых вытекали из афинской конституции.

Кроме того, должностным лицам надлежало хранить отчеты за полученные и потраченные суммы, авторитарные указы и другие документы в палате совета.

"Аудиторы" и "ревизоры" древности имели возможность привлечь к суду должностных лиц за кражу, если проверка показывала их виновность в растрате. В ходе судебного разбирательства присяжные выносили вердикт.

Результаты работы "ревизоров" гравировались на мраморе и выставлялись на всеобщее обозрение, чтобы каждый гражданин был информирован об управлении общественными фондами.

Наличие и проведение проверок бухгалтерской системы в "золотом веке" в Греции имеет важное значение. Существование процедуры аудита подразумевает существование и бухгалтерских записей всех доходов и расходов, производимых должностными лицами. Наконец, сверка в ходе проверки фактически полученных и потраченных сумм с утвержденной сметой, еще раз доказывает интеграцию бухгалтерской системы за счет дополнительного контроля в управлении государственными ресурсами.

В сфере финансов и кредитования деньги начали использовать лишь в конце V — начале II века до н. э. Это было вызвано всеобщим недоверием населения в силу его бедности. Только с появлением банков деньги начали активно способствовать дальнейшему развитию бухгалтерского учета.

История Бухгалтерского учета ч.2

По мере углубления товарных отношений появляется контокоррент (счета расчетов). Функции банков выполняли храмы и торговые общества, фонд которых формировался за счет вкладов участников и подразделялся на основной и оборотный капитал. За счет основного капитала предоставлялись процентные ссуды, а за счет оборотного — погашались текущие затраты.

Расчеты ограничивались выдачей ссуд и сбором натуральных податей. В Вавилоне вклады клиентов в виде зерновых хранились на складах субъектов, ведущих кредитование, которые по поручению переводили зерновые в фиск (налоги). Безналичные расчеты осуществлялись зерном.

Расчеты носили индивидуальный и коллективный характер. Они осуществлялись на уровне городов или хозяйств. Расчеты с государством заключались в распределении и перераспределении средств в натуральном измерении. Частные расчеты представляли собой товарообменные операции.

Кредит выполнял специфическую функцию ввиду недостаточного развития товарно-денежных отношений и отсутствия единого денежного измерителя. Учреждения, осуществляющие кредитование, брали с клиентов долговые расписки и составляли контракты по займам.

Оперативный учет отсутствовал, т.е. обороты по дням постепенно не накапливались, это породило первичные документы.

На счетах расчетов отражались эквивалентный перевод денежных средств в твердой оценке или установленных тарифах, согласно которым учитывались ежегодные поступления и расходы хозяйств.

С появлением личного имущества — домашних животных, земли, бушелей пшеницы и т. д. — математика сделала гигантский шаг вперед. Имущество стало облагаться налогами.

Обозначение имущества иероглифами оказалось слишком громоздким. Система счисления представляла собой черточки, линии и точки, наносившиеся на глиняные таблички. Со временем вместо набора символов для каждого объекта стал использоваться единый набор символов для всех объектов учета. Им дали цифры, названные один, два, три, четыре, пять и т. д.

Это был первый шаг к элементарным математическим операциям. Для осуществления операций потребовалась система записей. С древнейших времен греки использовали десятичную систему счисления. Позже они усовершенствовали и создали самую лучшую систему счисления в античном мире.

Греки классического периода для облегчения счета использовали одну единицу, пять единиц, пять десятков единиц и пять сотен единиц. Со временем появилась потребность в механическом средстве для вычислений, которым стали счеты. Помимо счет греки применяли и таблицу умножения.

Постепенно назрела необходимость введения стандарта измерения для того, чтобы контрагенты могли сравнить стоимость обмениваемых предметов. Для удовлетворения этих потребностей греки изобрели системы мер, весов и чеканки.

В то время все меновые операции производились в форме бартерных сделок, имеющих ряд недостатков. Постепенно возникла система символов ценностей. Первыми такими символами стали инструменты и оружие, раковины, шкуры животных, металл в слитках или проволоке, соль, перец (в России — меха). Они использовались как мера обмена.

Древние эталоны измерения впервые описаны в VIII в. до н. э. Фейдоном, царем Аргоса. Система меры и веса применялась государством для подсчета стоимости личного имущества для целей налогообложения. Железо в определенном количестве использовалось в качестве стандарта весов, а позднее и в качестве денежного стандарта.

В VII — VI в. до н. э. с возрастанием роли правительства произошли изменения, которые потребовали увеличения расходов для выплат должностным лицам. Все совершаемые операции оплачивались драгоценными слитками, и упрощение расчетов подталкивало к использованию чеканных денег. В этот период деньги превращаются в объект учета.

История бухгалтерского учета ч.1

Инвентарный учет позволял фиксировать только остатки вещественных ценностей. В качестве материальных носителей информации использовались папирус (Древний Египет), глиняные таблички и черепки (Ассирия и Вавилон), веревки (в Перу). В древней Индии счетами-регистрами служили кружки, в них закладывались камешки — первичные документы.

Постепенно использование папируса и пергамента привело к возникновению учета на "свободных листах", глиняных таблиц и черепков — "карточек", распространение бумаги — "книг".

В такого рода регистрах производился учет всего имущества, возникали инвентари, описи и списки.

Во II тыс. до н. э. в Древнем Египте возник приходно-расходный учет. Текущий (хронологический) учет сменил периодическую инвентаризацию (систематический учет). На папирусах стали фиксировать каждое действие, а не только остатки.

В конце дня составлялись отчеты, отражающие движение ценностей по плательщикам и получателям в разрезе наименований ценностей. Каждая страница отчета подсчитывалась отдельно, а затем выводилась общая сумма по отчету.

Приходные и расходные документы группировались по наименованиям ценностей. По оборотам выводилось сальдо, которое присоединялось к начальному остатку, и определялся конечный остаток, который сопоставлялся с фактическим наличием ценностей. В случае расхождений, указывались их причины и виновники недостачи.

Учетные документы в то время считались ценностью. Они датировались хранились в хранилищах, ящиках или корзинах, которые завязывались шнурками или ремнями и опечатывались. На глиняных ярлыках указывались имя ответственного писца, наименование объектов, отраженных в документах, ставился оттиск печати.

На этом этапе зарождается синтетический и аналитический учет. Например, синтетическому счету — "зерновые" соответствовали аналитические счета — "пшеница", "ячмень", "рис" и т.д.

Со временем возникли условные учетные единицы измерения. В Древнем Вавилоне появились "условный кирпич" и "человеко-день".

Постепенно для целей учета имущество стали группировать по родовым признакам.

Использование условных учетных единиц позволило отойти от натуралистической концепции учета, а выделение родовых признаков привело к появлению счетов.

В XVIII в. до н. э. В Вавилоне зародились отдельные правовые аспекты бухгалтерского учета, закрепленные законодательно. Так купцам было предписано вести самостоятельный учет, храмам — государственное счетоводство, а передача денег без расписки считалась недействительной.

История бухгалтерского учета

   Солнце символизирует освещение бухгалтерским учетом финансовой деятельности, весы — баланс, а кривая Бернулли — символ того, что учет, возникнув однажды, будет существовать вечно. 

 
История бухгалтерского учета насчитывает почти шесть тысяч лет и относится к IV веку до н.э. Появление учета связано с хозяйственной деятельностью человека.

В течение первых тысячелетий развивался униграфический учет (простая бухгалтерия), который воспроизводил факты хозяйственной жизни в тех единицах измерения, в которых они возникали. Простая бухгалтерия развивалась в пять этапов:
инвентарный учет
Подробнее… ;
контокоррент
Подробнее…;
деньги, выступающие объектом учета
Подробнее…;
деньги как объект учета слились с учетом расчетов
Подробнее…;
деньги и контокоррент поглотили учет инвентаря
Подробнее….
Простая бухгалтерия представляла собой систему сплошного и систематического наблюдения за ходом хозяйственного процесса. Она позволила создать единую систему учета и взять под контроль все материальные и денежные средства, а также расчеты.

Но эта система имела ряд недостатков: в учете отсутствовало зеркальное отражение; использовался принцип приблизительности; учет носил регистрационный характер; не раскрывался юридический и экономический смысл всех приводимых в нем фактов; не применялись учетные средства для определения прибыли; отсутствовали итоги, позволяющие контролировать правильность учетных записей.

476 г. — начало Средневековья. Традиции римской бухгалтерии продолжали сохраняться. Росту точности и юридической обоснованности учетных записей способствовала концепция римского права и возникновение торгового (хозяйственного) права.

Во втором тысячелетии купцами стали создаваться посреднические суды. Они вырабатывали определенные требования к записям: хронологический порядок записей, отсутствие пропусков в бухгалтерских книгах между записями, каждая операция подтверждается документально и т.д.

В эпоху средневековья формируются два основных направления учета: камеральная и простая бухгалтерия.

Камеральная исходила из того, что основным объектом учета признавалась касса, ожидаемые поступления, а также выплаты из нее. Регистрации подлежали все поступления и выплаты денежных средств, а доходы и расходы устанавливались заранее.

Простая бухгалтерия предполагала учет имущества, включая кассу, а доходы и расходы становились для бухгалтера искомыми. Все имущественные счета велись по принципу дебет — кредит, но в информационную учетную систему еще не включались счета собственных средств.

В эпоху Возрождения простые отметки римлян уже не удовлетворяли новых потребностей торговли: в банках появляются и изучаются новые формы счетов, к записям стали применяться новые комбинации.

Новые формы впервые нашли применение у итальянских купцов, так как Италия в то время была не только интеллектуальным центром, но и центром всемирной торговли.

Развитию бухгалтерии способствовало и великое изобретение XV столетия — книгопечатание.

Переходом к новому этапу учета послужило возникновение двойной (дебетово-кредитовой) записи. Научная разработка закона двойной записи хозяйственных операций и разных способов его применения возникла в средние века.

В 1494 г. систему двойной записи описал ученый-математик, францисканский монах, друг Леонардо да Винчи — Лука Пачоли в одиннадцатом трактате "О счетах и записях" девятого отдела сочинения "Сумма арифметики, геометрии, учения о пропорциях и отношениях". Позже система получит название "староитальянской".

В трактате "О счетах и записях" Лука Пачоли путем анализа хозяйственных операций и уже существовавших способов ведения книг — мемориала, журнала, Главной книги и инвентарной книги описал закон двойной записи и показал, что, основываясь на нем, в любом хозяйстве можно построить целесообразную систему счетов и книг.

В настоящее время все историки сходятся во мнении, что двойная запись в бухгалтерском учете возникла не во времена Луки Пачоли, а гораздо раньше. Лука Пачоли только описал уже сложившуюся до него систему.

Сегодня достоверно известно, что первая книга, в которой описывалась система двойной записи — книга Бенедетто Котрульи "О торговле и современном купце", написанная от руки в 1458 г., но напечатанная только в 1573 г. Поэтому книга Луки Пачоли признается всеми историками науки как первая печатная работа, давшая толчок развитию новой системы бухгалтерского учета.

Двойная запись в более удобном и полном виде отражала хозяйственный процесс. Система счетов простой бухгалтерии дополнилась счетами собственных средств, а материальные счета получили денежную оценку, вследствие чего все факты хозяйственной жизни стали отражаться дважды.

Появление операционных счетов, которые в условной форме фиксировали изменения и движения средств, позволило установить систематическое наблюдение за такими величинами, как капитал и прибыль. Счета дали бухгалтерам возможность перейти от простого денежного учета к учету всех объектов и операций в денежном выражении.

Двойная запись, став неотъемлемой частью бухгалтерского учета, превратила весь учет в стройную систему, облегчающую контроль как за сохранностью ценностей, так и за управлением ими.

По материалам книги М.И. Кутера "Теория бухгалтерского учета"


Оподаткування приватного підприємця ч. 4

Порядок оподаткування податком з доходів громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність, регулює розділ ІV Декрету № 13-92 Декрет. Згідно зі статті 13 Декрету оподатковуваним доходом фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, одержаним від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержаним у відповідному звітному періоді доходом.

При визначенні складу витрат для фізичних осіб слід мати на увазі, що до складу витрат відносяться документально підтверджені витрати, безпосередньо пов’язані з одержанням доходів, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Валові витрати формуються за переліком відповідно до законодавства та застосовуються у частині підтвердження документами сум витрат, що відповідають фактичній сумі отриманого у звітному календарному році чи іншому податковому періоді доходу.

Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, визначеними Державною Податковою Адміністрацією України.

Оподаткування доходів фізичних осіб здійснюється на підставі податкових декларацій за звітний податковий період, які надаються наростаючим підсумком з початку року, у строки, визначені законом (протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу).

Після взяття на облік в податковій фізична особа підприємець автоматично рахується на загальній системі оподаткування. Тому, підприємцю немає необхідності подавати будь-які документи для переходу на загальну систему оподаткування, обліку та звітності в процесі своєї реєстрації.

Фізична особа – підприємець стає платником податків загальної системи оподаткування в день реєстрації в органах податкової служби.

Оподаткування приватного підприємця ч. 3

Відповідно до чинного законодавства України Закон платником податку на додану вартість (ПДВ) може бути:

— фізичні особи, які відповідно до чинного законодавства зобов’язані зареєструватися в якості платника податку на додану вартість;

— фізичні особи — особи, що виявили бажання зареєструватися як платники податку на додану вартість;

— особи, які сплачуючи податок з доходів фізичних осіб за ставкою єдиного податку у розмірі 15 відсотків суми чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), порушили вимоги, установлені законодавством (середньооблікова чисельність працюючих перевищила 10 осіб або обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищила 500 тис. гривень), зобов’язані подати органу державної податкової служби заяву про реєстрацію як платника податку на додану вартість починаючи з наступного звітного періоду (кварталу);

— фізичні особи, які провадять підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, лісового господарства, рибальства, з обробки чи переробки такої виробленої ними продукції, а також з надання супутніх послуг, визначених законодавством, та обрали спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість.

Для реєстрації особи як платника податку на додану вартість, потрібно, щоб вона була взята на облік в органі державної податкової служби за її місцезнаходженням або місцем проживання відповідно до Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів).

Фізичні особи реєструються в органі державної податкової служби за своїм місцем проживання. Також необхідно подати всі необхідні документи для реєстрації за наявності умов передбачених законодавством.

Для реєстрації фізичної особи – підприємця платником податку на додану вартість необхідно подати наступні документи:

— реєстраційна заява платника податку на додану вартість (ф. № 1-ПДВ);

— оригінал платіжного документа про сплату встановленої суми за Свідоцтво.

Всі необхідні документи для реєстрації фізичної особи – підприємця платником ПДВ направляється особою на адресу податкового органу листом з повідомленням про вручення або вручається особисто фізичною особою службовій особі податкового органу.

Податкова може відмовити у реєстрації фізичної особи – підприємця платником ПДВ за умови:

— неправильного заповнення документів які необхідні для реєстрації;

— не подання одного з документів.

Реєстрація фізичної особи підприємця платником податку на додану вартість здійснюється на протязі 10-ти днів з моменту подачі заяви про реєстрацію платником ПДВ.

Оподаткування приватного підприємя ч. 2

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджено Указом Президента України від 03.07.98р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» Указ

Відповідно до законодавства, спрощену систему оподаткування можуть застосовувати фізичні особи – підприємці, які:
— здійснюють підприємницьку діяльність і у трудових відносинах з ними, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб;
— обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Фізичні особи — підприємці, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами та здійснюють видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не можуть бути платником єдиного податку.
Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли підприємець здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, він отримує одне свідоцтво (в якому зазначається всі види діяльності але не більше трьох) і сплачує єдиний податок за найбільшою ставкою із обраних видів діяльності, встановленою місцевою радою за місцем його реєстрації незалежно від того, здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи лише за місцем державної реєстрації.
У разі, коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.
Платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів:

— податку на додану вартість (якщо добровільно не виявляє бажання);
— податку на доходи фізичних осіб (для самих фізичних осіб — суб’єктів малого підприємництва);
— плати (податку) за землю;
— збору на спеціальне використання природних ресурсів;

— збору на обов’язкове соціальне страхування;
— комунального податку;
— податку на промисел;
— збору на обов’язкове державне пенсійне страхування (для самих фізичних осіб — суб’єктів малого підприємництва;
— збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
— внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення (для самих фізичних осіб — суб’єктів малого підприємництва);
— плати за патенти згідно із Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.
Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюється Наказом ДПА України від 29.10.99 р. № 599 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі».
Для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат. При цьому обов’язковому заповненню підлягають графи «період обліку», «витрати на виробництво продукції», «сума виручки (доходу)» та «чистий дохід».
Для платника єдиного податку встановлено звітний період, що дорівнює кварталу. Протягом 5 днів після закінчення звітного періоду платник єдиного податку повинен подати звіт.
Платники єдиного податку мають право не застосовувати реєстратори розрахункових операцій для проведення розрахунків із споживачами.
Підставою для видачі Свідоцтва є подання фізичною особою письмової заяви та платіжного документа про сплату єдиного податку за період не менше ніж календарний місяць. Заява має бути подана не пізніше ніж за 15 днів до початку кварталу, з якого він обирає спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви. Також необхідно придбати та оформити Книгу обліку доходів і витрат. Книга прошнуровується й пронумеровуються в ній усі сторінки.
Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.

Податкова може відмовити у реєстрації фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок) за умови:

— неправильного заповнення документів які необхідні для реєстрації;
— не подання якогось з документів;
— не сплата податків, зборів інших обов’язкових платежів.

Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб’єкти можуть здійснювати з початку наступного звітного періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).
Свідоцтво видається на зазначений в заяві термін, але в межах календарного року, протягом 10 робочих днів після отримання заяви.
Сплата єдиного податку здійснюється щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за тим, в якому здійснювалась попередня сплата єдиного податку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

 

Оподаткування приватного підприємця ч.1

Порядок обчислення і сплати фіксованого податку визначає Інструкція «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю» ІНСТРУКЦІЯ.

Фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту, якщо:

Þ кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не перевищує 5 (п’яти);

Þ валовий дохід такої фізичної особи від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7000 неоподатковуваних мінімумів, що складає 119 000 грн.;

Þ фізична особа здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платниками ринкового збору згідно з законодавством.

Не дозволяється застосовувати фіксований податок при здійсненні торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

Фіксований податок сплачується платником податку до відповідного місцевого бюджету за місцем його реєстрації у податкових органах.

Розміри фіксованого податку встановлюються місцевими радами залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути меншими ніж 20 гривень та більшими ніж 100 гривень за календарний місяць. За своїм бажанням фізична особа може придбати патент на здійснення підприємницької діяльності на всій території України, для якого фіксований податок встановлений у розмірі 100 гривень.

У разі, коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, розмір фіксованого податку збільшується на 50% за кожну особу. У такому випадку платник фіксованого податку має самостійно доплатити 50% від суми встановленого фіксованого податку з розрахунку на кожну додаткову особу та повідомити про це податковий орган, який зобов’язаний внести відповідні зміни до патенту в строки, передбачені для його видачі.

У разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від обов’язкового ведення обліку доходів і витрат.

Платник фіксованого податку також звільняється від:

— сплати нарахувань на фонд оплати праці;

— податку на промисел;

— збору на обов’язкове соціальне страхування;

— придбання торгового патенту згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Патент видається на строк від 1 до 12 календарних місяців за вибором платника фіксованого податку. У разі, коли протягом строку дії патенту відповідною місцевою радою змінюється розмір фіксованого податку, перерахунок його не здійснюється.

Квитанція про сплату фіксованого податку є підставою для видачі патенту податковим органом за місцем реєстрації фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності.

Для одержання патенту платник податку подає до податкового органу заяву, складену в довільній формі, яка повинна містити інформацію про місце здійснення підприємницької діяльності; перелік осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, та їх ідентифікаційні номери або членів його сім’ї, які беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, і їх ідентифікаційні номери, а також інформацію про доходи платника фіксованого податку від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання таких доходів.

Всі необхідні документи для реєстрації фізичної особи – підприємця на спрощену систему оподаткування (фіксований податок) подаються особисто.

Податкова може відмовити у реєстрації фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування (фіксований податок) за умови:

— неправильного заповнення документів, які необхідні для реєстрації;

— не подання якогось з документів;

— не сплата податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

Патент може бути скасований (з його вилученням) за рішенням керівника податкового органу до закінчення строку його дії, якщо:

— за дорученням або від імені платника фіксованого податку здійснюється торгівля особою, відомості про яку не внесені до патенту. У цьому випадку фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності позбавляється права застосовувати фіксовану ставку податку протягом 12 календарних місяців, наступних за місяцем вчинення порушення, та сплачує штраф у розмірі повної суми фіксованого податку в розрахунку за місяць за кожну особу, відомості про яку не внесені до патенту;

— платник фіксованого податку, особи, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також члени його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами. У цьому випадку фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності притягається до відповідальності згідно з законодавством України.

Податковий орган зобов’язаний видати патент протягом 3 (трьох) робочих днів з дня прийняття вказаної заяви від платника податку, оформленої належним чином.